Після The Devil Wears Prada 2 у мене залишились дуже змішані відчуття. Було цікаво дивитися, як змінилися персонажі — і не тільки внутрішньо, а навіть через стиль. Усі образи стали простішими, менш “глянцевими”, але, якщо чесно, це навіть логічно, бо зараз і сама мода виглядає набагато спокійніше. Особливо мені сподобалась Енді. Складається враження, що тепер вона одягається не для того, щоб комусь відповідати чи вписуватися в чужий світ, а просто під себе. І це їй дуже пасує. Єдина, від кого я реально відчула атмосферу першого фільму це героїня Симон Ешлі. У її образах знову з’явився той самий вайб original movie ✨ Але от у “м’якшу” Міранду я не дуже повірила. У першій частині в ній був настільки сильний характер і внутрішній стрижень, що тут вона місцями здавалась зовсім іншою людиною. І ще трохи шкода Найджела. Наче його історію хотіли зробити важливішою, але в результаті так і не довели цю лінію до чогось сильного. Мені здається, проблема ще й у тому, що перший фільм був не тільки про моду. Він був про тиск, амбіції, втому, самотність і саме це робило його таким живим. У другій частині цього відчувається набагато менше. Цікаво, у вас теж було відчуття, що хтось із персонажів став ніби “не собою”? 👀

🇺🇦 Чи складно дорослим вчити нову мову? Діти не бояться помилятися. Дорослі — бояться звучати “неідеально”. Але саме помилки роблять мову живою. Коли ви востаннє дозволили собі говорити без страху? You don’t need perfect Ukrainian. You need courage.

Новий рік і Різдво — одні з моїх улюблених свят 🎄✨ Не тільки через подарунки (хоч вони теж приємні 😉), а через особливу атмосферу: вогники на вулицях, прикрашені вітрини, запах кави та глінтвейну, ковзанки, сніжки й підготовка до свят. Особливо люблю ці дні за традиції мого народу. На святковому столі — смачні українські страви: кутя, вареники, узвар. Це не просто їжа, а частина культури.