Ця історія трапилася зі мною, коли я працювала репетитором. Репетитор – це вчитель, який дає приватні уроки учням або студентам, допомагаючи їм покращити знання, отримані у школі чи в університеті. Я давала приватні уроки математики та фізики для школярів. Зазвичай, я проводила уроки ввечері після моєї основної роботи і приїжджала до учнів додому. Того дня, коли трапилася ця кумедна історія, я давала урок одному з моїх учнів, який мав двох білих пухнатих котів. Після закінчення уроку я їхала додому міським автобусом. Коли я зайшла до автобуса, я підійшла до водія, щоб купити квиток, а коли я поверталася на своє місце я помітила, що інші пасажири якось дивно дивляться на мене. Це трохи нервує, коли ви помічаєте на собі зацікавлені погляди, чи не так? Одразу з’являється відчуття, що щось погане трапилося з вашим зовнішнім виглядом. І з моїм зовнішнім виглядом дійсно трапилося дещо погане. Що саме трапилося, я зрозуміла, коли вийшла з автобуса і змогла уважно оглянути себе. Я була одягнена в чорні штани з м’якої тканини і коли я подивилася на них, я побачила що мої штани на сідницях вкриті товстим шаром білої котячої шерсті. Я зрозуміла, що під час уроку я сиділа на улюбленому стільці котів. Я спробувала відчистити шерсть, але вона так міцно прилипла до тканини, що без щітки про це годі було й думати. Звичайно, я не мала з собою щітки для одягу і щоб доїхати додому я мала сісти ще в один автобус. На моє щастя, на вулиці було вже темно, а пасажирів в автобусі було мало. Згораючи від сорому, я зайшла в автобус, намагаючись не повертатися до людей спиною. Після цього я завжди уважно оглядала стілець, перед тим як сісти на нього.